Школу, в якій ми навчаємося , називають в народі Бутовою. Проїжджаючи по вул. Передовій ( найдовшій вулиці міста), бачимо невисоку споруду, а поруч височить двоповерховий будинок  школи  №116. І саме до цього невеличкого, вкритого черепицею будиночку,  пролягли стежки з усіх вулиць Березанівки ще з далекого 1914 року.

    В селищі не було школи. Дітям вчитись було ніде. І через це дуже боліла душа простого селянина Панька Миколайовича Бута. Сам неписьменний, він розуміє, що без знань людина сліпа. Треба збудувати школу.    

      Начальство погодилось і порадило знайти хату для школи. Та хати у нас тоді були маленькі, вкриті соломою. Панько Бут запропонував побудувати школу з цегли, щоб вона змогла прийняти всіх бажаючих. Він придбав на свої кошти цеглу і все літо возив її з цегельні.Два літа Бут і його сини Пилип і Фока і навіть малий Федот будували школу. Приїхали вчителі, а школа пустісінька. І знову постарався Бут і його сини: наробили столів і стільців. І в той рік (1914) діти вперше прийшли до школи.

 П.М. Бут помер у 1925 році. Все село ховало нашого діда. Батюшка порадив поховати його біля самої церкви, як виняткову людину, що жила і діяла для блага ближніх.     І все було б гаразд як би не війна. В 1943 році німці спалили школу. Вже після війни сини і онуки покійного П.М. Бута відбудували її. Ця родина передавала з покоління в покоління добрі традиції доброчинності, відданості Батьківщині, своєму народові, служіння ближньому. Саме любов до Бога і до ближнього надихала цих людей на труд і на подвиг.

     Головний корпус школи був побудований в 1972 році. Сьогодні школа поєднує в собі дух українського народу з його традиціями та перспективами розвитку в майбутньому. Вона є осередком навчально-виховного процесу, що спрямований на вдосконалення та розвиток креативної особистості. В сучасних умовах наша школа зберігає здатність об’єднувати моральні, інтелектуальні та духовні цінності людини.